Банер

Передчуття кінця мораторію

Коли і як знімуть заборону на вільний продаж земельних угідь? Вже з 1 січня 2018 року Уряд має намір запустити ринок земель сільськогосподарського призначення. Цій темі і пов’язаній з нею проблемі кредитування та інвестицій було присвячено IV Міжнародну конференцію аграрних інвесторів і виробників «АгроІнвестФорум-2017».

 

Захід пройшов 27 квітня у столичному експоцентрі «АККО Інтернешнл» під назвою: «Ринок землі за сценарієм Уряду — хто заробить, а хто залишиться ні з чим?». Українські аграрії, експерти, урядовці, юристи, фінансисти, народні депутати обговорювали різні законопроекти та сценарії земельної реформи. Відбулася масштабна дискусія, яка об’єднала загалом 748 учасників. Кому перейде у власність українська земля у підсумку земельної реформи? Чи зможуть українці отримати за неї добру ціну, і як зрозуміти, що ціна таки справедлива? Які перспективи чекають на аграрний бізнес, котрий звик жити орендою паїв і використанням «нічийних» сільгоспгектарів? В обговоренні взяли участь як противники, так і прибічники продовження мораторію. Земля для українця — щось сакральне, надлюдське. Тому коли обговорюються земельні питання, рідко коли обходиться без пафосу. Але це й засіб агровиробництва, і тому не зайве було б подивитися на проблему без емоцій, усебічно.

Жахи моментального запуску
«Змінюється ситуація у нашій країні, а правила гри досі незрозумілі, я хвилююсь за своє господарство… Більшість розуміє, наскільки небезпечним є продаж українських земель», — так думає Микола Олицький, голова правління СВК «Лабунський» (Хмельницька обл.).

«Ринок землі не слід запускати моментально… Перехідний період має становити 5 років, ринок повинен вводитися з 2024 року», — каже заступник голови Всеукраїнської Аграрної Ради (ВАР) Михайло Соколов. З його слів, цю думку поділяють Всеукраїнська аграрна рада, Асоціація виробників молока, асоціація «Свинарі України», Українська аграрна конфедерація, асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ), Асоціація фермерів і приватних землевласників України. Тобто ми побачили нарешті консолідоване фахове аграрне лобі. І почули його думку. «Сьогодні в залі зібралися люди, які працюють на землі, в аграрному секторі. Загальний земельний фонд присутніх — 2,7 млн га», — повідомив Андрій Дикун, голова ВАР. Додамо, що цей фонд в основному орендований. А взагалі в Україні — близько 40 млн га ріллі, з яких 10,5 млн га перебувають у державній власності і використовуються часом вкрай неефективно. Ще маємо 4 млн індивідуальних домогосподарств, які теж працюють в аграрній сфері і виробляють помітну частину агропродукції (наприклад, 95% усієї картоплі) і 7 млн власників паїв.

Усі зацікавлені сторони констатують численні негативні тенденції на ринку землі. Це і корупційні механізми продажу ділянок в обхід мораторію. Це озброєне рейдерство. Проблеми використання невитребуваних земельних паїв, відумерлої спадщини, земель державної колективної власності… Є точка зору, що поки не поборемо ці страхіття — мораторій припиняти не можна. Протилежна думка така: ці жахи саме і породжені відсутністю чіткої власності на землю.

На форумі провели голосування. Щоправда, свою думку у ньому висловили усього 485 осіб. Але опитування все ж можна вважати певним індикатором настроїв у галузі. Зокрема, було поставлене питання: чи ви за негайне запровадження ринку землі? «ПРОТИ» проголосувало 72,9% учасників. Наступне питання було: чи зацікавлені ви в купівлі земель сільськогосподарського призначення? Тут уже 63,4% господарств проголосувало «ЗА». Тобто виходить: ми — проти відкриття ринку землі, але хочемо прикупити її для себе. «Українську землю мають купувати як фізичні, так і юридичні особи», — переконаний Андрій Дикун. То бджоли проти меду чи ні?

Земля у гамівній сорочці
З одного боку, аграрії користуються усіма перевагами ринкової економіки: продають за валюту зерно, орієнтуються на біржові котування і дехто продає свої акції, залучаючи інвестиції. Сільгоспвиробники радо купують зарубіжну техніку, добрива, насіння. А от з іншого, ніби хочуть такого суспільного ладу, як на Кубі, в КНДР чи Таджикистані, тобто в тих небагатьох країнах планети, де немає вільного обігу землі.

У виступі представника Міжнародного валютного фонду Жерома Ваше прозвучала конкретна і недвозначна пропозиція: облишити нарешті мораторій і відкривати ринок землі якомога швидше. З його слів, земельна реформа повинна призвести, зокрема, до ще більшого зростання аграрної сфери і поставить Україну на шлях самодостатнього господарського буття, завдяки чому вітчизняну економіку можна буде порівнювати з польською.

Іван Мірошниченко, член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин, у минулому фермер і агроекспортер, сказав, що ринок землі слід відкривати поетапно.

А чи не найбільше дискусій викликав виступ депутата Верховної Ради України Олексія Мушака, одного з прихильників негайного відкриття ринку землі. Він у парламенті хоч і входить у більшість (тобто є представником влади), проте виглядав як дисидент, апелюючи до української Конституції, до права людей на приватну власність та економічну свободу. Також як «чорний піар» у кулуарах розповсюджувалася інформація, нібито Олексій Мушак — родич мільярдера, й до того ж взяв кредит на будівництво котеджу у сумі 3 млн грн.

«В Україні триває війна; понад 60% населення, за даними ООН, за межею бідності. Але можновладці дуже поспішають. Чому? Можливо, тому, що хочуть скористатися «диким» ринком, поки самі при владі?», — прокоментував заступник голови Аграрної партії Денис Марчук виступ депутата Мушака. А, може, навпаки: депутати поспішають замінити «дикий» ринок цивілізованим? Прагнуть зменшити той відсоток бідності? Було б дивно, коли «при владі» ніхто б нічого не робив, а лише продовжував мораторій. Цей парламент і обирали, власне, під обіцянки модернізації й швидких реформ, у тому числі й земельної. Тож депутатам слід закидати, навпаки — повільність та законотворчу яловість.

Заступник голови Комітету з питань агрополітики й земельних відносин Верховної Ради Олександр Бакуменко теж прийняв на себе чимало критики з різних боків. Він вважає, що для громадян України слід передбачити можливість купівлі земель у держави із безвідсотковою розстрочкою платежів на термін 20 років. Пан Бакуменко навів, зокрема, приклад Польщі як аргумент: там при створенні нового фермерського господарства дається дешевий кредит на 30 років (якщо земля купується у держави) і на 20 років, коли йдеться про розширення сільгоспгектарів вже працюючого фермерського господарства.

Згадані 72,9% учасників голосування — це виробники, й мислять вони, вочевидь, зі зрозумілих позицій професійного егоїзму. Як, скажімо, військово-промисловий комплекс. Генерали теж вважають свій статус «священним» і полюбляють вимагати: дайте нам більше зброї, грошей, пільг — і менше заважайте з вашою дипломатією. Однак, як казав ще Талейран, «війна — занадто серйозна справа, щоб довіряти її лише військовим».

Аграрні «генерали», як приміром керівник корпорації «Сварог Вест Груп» Андрій Гордійчук, намагалися стверждувати, що вільного ринку у Європі немає теж. Хоча приклади Франції й Німеччини, які наводив цей відомий агроменеджер, свідчать якраз про наявність ринку і цивілізовані правила гри на ньому. Звісно, їх можна за бажанням назвати «зарегульованими», але ж відсутність взагалі усякого регулювання — навряд чи краще. Бо замість унормованих ринкових відносин в Україні функціонують цілком реальні субринки — тіньові, напівлегальні, усно-договірні, виробничо-ситуативні, відумерло-спадщинні… Що завгодно, тільки не загальнодержавний закон і порядок.

Про те саме свідчили представники Литви й Естонії: у країні має бути насамперед вільний ринок, тільки на базі приватної власності можлива справедливість. Екс-міністр аграрної політики Литви Каземірус Старкявічус розповів, що у його державі, виявляється, зуміли вирішити навіть таку складну проблему, про яку в нас ще навіть не починали говорити. Це реституція — повернення землі нащадкам тих її власників, які були розкуркулені, вислані у Сибір, знищені Голодомором. Естонці й литовці права таких людей законодавчо вже врегулювали.

Пан Почекун 
і світовий досвід
Відбулося кілька панельний дискусій — наприклад, про розподіл державних дотацій для сільськогосподарських підприємств, тваринництва, птахівництва, садівництва, овочівництва та виноградарства. Сперечалися про кредитування й інвестування. Аграрії пропонували державі збільшити селянам пенсії і повернути аграріям пільги.

На форумі обговорювалися програми фінансування для малого та середнього агробізнесу і різноманітні фінансові інструменти: товарне кредитування, векселі, аграрні розписки. Але гроші пов’язані з товаром, а товар — із засобами його виробництва, і цей зв’язок не зрозуміти досі. Довгі гроші під низькі відсотки нам пропонують МФВ, IFC, ЄБРР та інші міжнародні інституції, а також приватні європейські банки. Вони готові надавати кредити в тому числі й на купівлю землі — під заставу її ж.

Серед аграріїв звучали сподівання на те, що держава стане значним гравцем на аграрному ринку. Це навряд чи вже можливо: Україна — не Куба. Державна промисловість, енергетика, транспорт, ЗМІ, АПК у всьому світі показали свою низьку конкурентоспроможність порівняно з приватними формами економіки. На відкритому ринку, звісно, не всім добре. Ринкові відносини базуються на конкуренції — отже, хто господарює неефективно, той програватиме. Однак дотувати (й годувати) невправного господаря до безкінечності субсидіями й пільгами — це значить не поважати справжніх конкурентоспроможних фермерів.

Багато аграріїв критикувало МФВ за жорсткість вимог і нерозуміння місцевої специфіки. Та якщо подивитися в цілому, то у вільному конкурентному середовищі виграє усе суспільство, вся держава. Бразилія, і Аргентина, що співробітничали з МВФ, нині — серед аграрних лідерів світу. Та навіщо далеко ходити — подивимося на Польщу, яка теж виходила з кризи за допомогою МВФ. І, до речі, у Польщі у період тамтешніх реформ працював нинішній представник МВФ в Україні Жером Ваше.

«АгроІнвестФорум-2017» показав: народ, який не злякався Чорнобиля і реальних окупантів — побоюється відкриття земельного ринку. Й при тому аграрії прагнуть довгих і дешевих кредитів, пільг, дотацій, фінансової підтримки, сприяння в експорті, гарної інфраструктури, справедливих судів і ще багато чого. Сподіваються на державу, у якої грошей немає, і критикують МВФ, у якого вони є, але він ними ділиться тільки під жорсткі умови цивілізаційних реформ.

Дехто у спільноті агровиробників (сировинно-експортне лобі) виступає за вільну купівлю-продаж землі, але не раніше 2024 року. Тут пригадується відома притча про Ходжу Насреддіна, який обіцяв за 5 років навчити віслюка читати. Маючи на увазі, що до омріяної дати діятиме «мораторій». Але ж розтягнуті на десятиліття, обтяжені юридично операції призводять не лише до корупції, яка вже всім очевидна, а й до значних транзакційних витрат. Продовження мораторію не враховує інтересів більшості суспільства. Тих 7 млн власників землі, які вже 15 років не можуть нею повноцінно розпоряджатися. А також українців, які хоча й не є аграріями, але зацікавлені у розвитку країни, у інвестиціях. У тому, щоб у нас діяли цивілізовані правила агробізнесу. Такі, зрештою, як і в інших розвинутих країнах.
 
Коментарі

Андрій ГОРДІЙЧУКголова правління агропромислової корпорації «Сварог Вест Груп» (Шепетівка, Хмельницька обл.)
 Сьогодні більша частина українського народу — проти продажу землі. Коли міжнародні інститути кажуть нам про вільний ринок землі у Європі, то це неправда. Пан Жером Ваше — француз, тож хай розкаже, який ринок землі у Франції? Він там зарегульований. Так, ти можеш придбати землю, але мусиш жити упродовж року 300 днів на тій землі. Або в Баварії — можна купити? Так, але спочатку ти повинен спитати дозволу у всіх сусідів — власників земель навколо твоєї ділянки.
Є багато тих, хто хоче за безцінь скупити українські землі. Добре, що сьогодні до нас прийшли народні депутати. Цей парламент «відзначився» тим, що забрав у аграріїв усі пільги. Тепер хочуть забрати й українську землю. Варто у наш парламент привезти безземельних фермерів із Бразилії та Аргентини: із тих країн, де МВФ досить успішно свого часу провів ринок землі сільськогосподарського призначення. А щодо старої бабці-селянки — вона хоче продати свій пай, бо їй не вистачає на хліб і ліки. Хай краще держава збільшить пенсії.

Іван МІРОШНИЧЕНКОнародний депутат Верховної Ради України
 У парламенті я усього два роки, а до того 20 років працював в АПК: займався рослинництвом, фермерством, будував заводи з переробки агросировини, експортував продукцію у Перу і Південну Корею. Тож зустрічаю на цій конференції багато знайомих облич. Тут є агровиробники, представники фермерських громадських структур, холдингів. А хто виражає думку тих 7 млн власників, які вже давно отримали землю, але обмежені в праві її використання? Крім того, у нас уже більше 1 млн власників землі померло, і ми вже не довідаємося, чого вони хотіли. У підсумку 400 тис. га нині не мають правонаступників, і що діється навколо тієї землі? Ми усі говоримо: село вимирає, люди відтіля їдуть, кадрів працювати немає — і при цьому тримаємо мораторій. Політики раз по раз обіцяють: от ми врятуємо село! Як? Та знову продовжимо мораторій!
У мене є концепція, як відкривати продаж землі. В її основі — надання рівних можливостей усім учасникам ринку, включаючи й власників землі. Щоб кожен міг не тільки продати, але й працювати на своїй землі, якщо захоче. Потрібно прийняти весь блок земельних законів відразу й негайно, зараз. А потім їхню реалізацію рознести за часом, по етапах. Насамперед подбаємо про малі сімейні ферми. Треба запровадити для них довге й дешеве кредитування на 10 років, але під заставу їхніх паїв. Тим у селі, хто хоче працювати, потрібно допомогти прорахувати реальні бізнеси-проекти. Щоб вони вкладалися не в кукурудзу, скажімо, а в овочі, ягоди… Страхи керують нами. Дехто хоче ринку землі, інші — просто бояться його. Однак парадокс: що хоча на землю накладено мораторій, але українці — інноваційні люди, і повзучий ринок все одно існує. І якщо ми не дамо законні інструменти під ринок землі, то всі, хто сьогодні сидить в оренді, отримуватиме дедалі більші проблеми.
 
Олексій МУШАКнародний депутат Верховної Ради України
 Часто кажуть, що Україна не готова до цивілізованого ринку землі. Питання: а до нецивілізованого — готова? Він же існує! Земля насправді продається і купується. Хоча чинний ринок — тіньовий, несправедливий, якийсь корупційний… Ну, продовжимо мораторій ще на 10 років — заради чого? Які проблеми це вирішить? Тільки створить нові. Ми не можемо безкінечно користуватися чужою власністю. Шановні, право власності є святе. Учасниками ринку повинні бути не лише ті, хто працює на землі, а й 7 млн власників її, громадян України.
Аграрна спільнота погано реагує на пропозицію продавати землю лише фізособам. Мовляв, тоді її зможуть купити лише багатії-корупціонери. Сьогодні, подобається нам чи ні, основою аграрного ринку України є юридичні особи. Моє бачення таке: ринок землі треба запускати максимально швидко — з 1 січня 2018 року. Учасниками його мають стати як фізичні, так і юридичні особи. Слід ввести заборону концентрації кількості земель на трьох рівнях: району, області, держави. На рівні держави максимум для одного власника — 1%. Це відповідь тим, хто боїться, що усю землю скуплять 5–10 сімей. Слід розпочати земельні аукціони, починаючи з ціни $1500–2000 за га. Якщо земля стане ліквідною, ми відкриємо значне кредитування. У банків зараз є надлишкова ліквідність — приблизно 60 млрд грн, з якими вони не знають, що робити. На руках у людей ще більше — за різними оцінками, до $90 млрд. Краще б ці гроші вкладалися у вітчизняну землю. Настав час запускати економіку держави. Ми можемо мати не 2% щорічного зростання, а 5%. Єдиний ключ, яким можна це зробити — земельна реформа.
 
Жером ВАШЕпостійний представник Міжнародного валютного фонду в Україні
 Нині ми бачимо пожвавлення обговорень теми землі, і я радий взяти участь у вашій конференції. Багато разів це питання використовувалося, аби гальмувати реформи. Але наразі ми бачимо, що у всіх зацікавлених сторін є якісь пропозиції щодо відкриття земельного ринку. Україна нині в складній ситуації. До того ж люди не можуть використовувати землю так, як це робиться в інших країнах. Чого ми (тобто Міжнародний валютний фонд — Ред.) очікуємо від українського суспільства? Що у вас існуватиме ринок землі. Що на ньому будуть встановлюватися реальні ціни і землею користуватимуться так, як того захочуть її власники. Звичайно, можуть діяти і якісь застережні заходи. Однак ми наполягаємо на максимальній прозорості ринку землі, щоб усі трансакції публікувалися. Зараз важливий час для України. Українські органи влади взяли зобов’язання відкрити ринок землі у 2018 році. Ми підтримуємо це рішення.
Дуже важливо, аби працював і ринок банківського фінансування. Треба забезпечити права кредиторів. Це призведе до збільшення інвестицій. Ми говоримо не лише про землю приватних власників, а й про ті 10 млн га, які належать державі і не використовуються зараз належним чином. Ми рекомендуємо розпочати продаж також і державних земель, зробивши це максимально прозоро. Надто довго відкладалися ці рішення. Звісно, є певні інтереси тих, хто стоїть на шляху реформ. Але ми впевнені, що відкриття ринку землі реалізує потенціал України і дасть можливість розвиватися малим і середнім фермерам.
 
Олександр КАЛІБЕРДАфахівець проекту USAID «Підтримка аграрного і сільського розвитку»
 Згідно з опитуваннями, зараз 63% населення України проти вільного ринку землі. На це орієнтуються політики і цим граються. Коли вперше приймався мораторій, ми пам’ятаємо, що його вводили як тимчасовий захід, щоб підготуватися до ринку. І от пройшло 15 років. Ступінь готовності не змінився, а в чомусь ситуація навіть погіршилася. Тиражується багато міфів. Наприклад, що ніде в світі немає абсолютно вільного ринку землі. Це не так. Візьмемо США, де найбільш відкритий ринок. Там для купівлі землі потрібні лише гроші й бажання. Не має значення громадянство покупця, фах, освіта — ніяких обмежень. І у власності держави земель практично немає.
Або візьмемо Нідерланди і Францію. В Нідерландах — відкритий ринок, у Франції — менш відкритий. Порівняйте ефективність сільського господарства в тих країнах: у Нідерландах вона вища. Так, нині можна знайти кредитування і під оренду — але якщо вона довготривала. А взагалі банки кредитують під власність — світ не знайшов іншої моделі, як у бізнес залучати кошти. Ці 15 років ми все обговорюємо й обговорюємо…
Хтось думає, ніби ще кілька років ступору нам допоможе? Певно, що ні. Давайте усе-таки рухатися далі. Найкраще, що може зробити держава, це встановити чіткі правила гри на ринку.
 
Лілія ТІМАКІНАначальник юридичного управління агропромислового холдингу «Астарта-Київ»
 Колись люди, які працювали в колгоспах, отримали свої паї. А у радгоспах — ні. І ті підприємства формально залишилися державними. Їхня земля у корупційний спосіб передається в обробіток. Практично 99% державних аграрних підприємств нині збиткові, маючи навіть по 40 тис. га землі. Багаторічний досвід показує нам, що управляння землею з боку держави не було ефективним. Там є величезна корупційна складова. Усунення її чекаємо ми всі — і маленькі підприємства, і агрохолдинги.
Повинні бути прозорі правила продажу земельних ділянок, що може бути гарантовано тільки чітким введенням ринку землі. Земель державної власності сьогодні — 10,5 млн га. Передача їх у приватну власність наразі є нагальною. Вільний обіг землі призведе до збільшення інвестицій у сільське господарство. Але концепція відкриття ринку тільки для фізосіб є неправильною. Ми вкладаємо у землю 10–15 років свою працю, і віддавати її фізособі, яка ніколи не була задіяна в агросекторі — це несправедливо. Передумовою ринку землі має бути обов’язкова участь юридичних осіб, які зацікавлені в її обробітку. Треба, щоб ми могли викупити ту землю, яку орендуємо як юрособи. Тільки це зможе забезпечити розвиток аграрної галузі. Іноді кажуть що агрохолдинги — це зло. Але ми такі ж виробники сільськогосподарської продукції, як і кожен з вас. У багатьох країнах — та в тій-таки Польщі — основна частка продукції виробляється на крупних фермах, тоді як малі господарства — дотаційні. Зверну увагу, що згідно з законодавством юридичні особи є суб’єктами ринку разом із громадянами України. Це конституційна норма прямої дії, яка не може бути порушена.

Ігор ПЕТРЕНКО,
спеціально для "Агробізнес Сьогодні"
   

Опубліковано в журналі

№10(353) травень 2017

Cхожі статті

Думи про урожай-2014
Зона вільної торгівлі з ЄС: які вигоди і ризики?
Європейський напрямок - в цифрах і фактах
Непотрібне - знищити
Верховна рада поклала початок дерегуляції бізнесу
Поле для можливостей
Агродіагностика і ІT-моніторинг