Вибір поля і місце у сівозміні
Вибір поля має вирішальне значення у технології вирощування гороху. Поле, де планується сівба, повинне бути ретельно підготовлене. Перш за все воно має бути добре вирівняне, оскільки на нерівній і грудкуватій поверхні збирання врожаю сильно ускладнюється. Також поле повинне бути чисте від бур’янів, особливо дводольних і багаторічних. Небажано сіяти горох у знижених місцях рельєфу та на полях, схильних до запливання. Варто пам’ятати, що горох не переносить засолених ґрунтів. Оптимальною для нього є нейтральна реакція ґрунтового розчину.
Найкращими попередниками для гороху є зернові культури. Своєю чергою, горох є відмінним попередником для більшості сільськогосподарських культур. Урожайність пшениці озимої після нього така ж, як і після чорного пару, а в деяких випадках навіть перевищує. Для запобігання розповсюдження хвороб не бажано сіяти зернобобові культури на одному й тому ж полі частіше, ніж один раз на чотири роки.
Довгий час вважалося недоцільним сіяти горох після соняшнику. Проте, як показав досвід багатьох виробничників, при застосуванні інтенсивної технології вирощування урожайність гороху майже не зменшується. Єдине, на що слід звернути увагу в цьому випадку, це захист рослин від хвороб. Обов’язково потрібно протруювати насіння і уважно спостерігати за посівом протягом вегетації. Горох дозріває рано — в першій половин липня. Тому від часу його збирання в ґрунті накопичується достатня кількість вологи для сівби озимої пшениці.
Обробіток ґрунту
Обробіток ґрунту під горох головним чином залежить від попередника, типу ґрунту, погодних умов, зони вирощування. На площах для гороху, розміщених після стерньових попередників (озимої пшениці), при наявності однорічних бур’янів проводять дискування (ЛДГ-15) на глибину 6-8 см і звичайну зяблеву оранку плугами ПЛН-5-35 або ПЛП-6-35 на глибину 22-25 см, на деградованих чорноземах — 25-27 см, дерново-підзолистих ґрунтах — на глибину орного шару. Якщо поле забур’янене кореневищними бур’янами, його дискують двічі дисковими лущильниками або боронами (ЛДГ-10А, ЛДГ-15А, БДТ-7) на глибину 10-12 см; на площах із коренепаростковими бур’янами — перший раз дискують на глибину 6-8 см, другий — через 10-15 діб лемішними лущильниками (ППЛ-10-25) на глибину 12-14 см. Зяблеву оранку проводять на глибину 22-25 см. У Лісостепу і на Поліссі віддають перевагу ранній зяблевій оранці, яка дає змогу застосувати напівпаровий обробіток для очищення поля від бур’янів і накопичити в ґрунті більше вологи.
При вирощуванні гороху після кукурудзи поле після збирання останньої двічі дискують у поперечних напрямках важкими дисковими боронами (БДТ-7) на глибину 10-12 см і орють на зяб на глибину 25-27 см.
Розміщуючи горох після цукрових буряків, картоплі, поле здебільшого не лущать, а обмежуються лише зяблевою оранкою на глибину 22-25 см.
У районах із вітровою ерозією площі після стерньових попередників обробляють безполицевими знаряддями або плоскорізами.
Зважаючи на вологолюбність гороху, високу потребу його у волозі під час проростання насіння, надають великого значення передпосівному обробітку ґрунту. Головна мета його — максимально зберегти вологу в ґрунті і створити дрібногрудочкувату структуру посівного шару для якісної сівби гороху. Таку підготовку починають відразу ж після настання фізичної стиглості ґрунту з розпушування важкими або середніми боронами (БЗТС-1,0) у комплексі з шлейфами, яку проводять під кутом до оранки. Через добу-дві, а на півдні в той же день починають передпосівний обробіток паровими культиваторами (КПС-4) в агрегаті із середніми боронами на глибину 6-8 см. У посушливу весну передпосівний обробіток ґрунту доцільно проводити комбінованими агрегатами РВК-3,0, РВК-3,6, які за один прохід культивують, вирівнюють, боронують і коткують ґрунт. При цьому зменшуються втрати ґрунтової вологи через випаровування. На важких запливаючих ґрунтах Лісостепу навесні площу до сівби гороху двічі культивують — на 8-10 і 6-8 см.
Удобрення
Горох, формуючи врожай, виносить з ґрунту значну кількість поживних речовин: на 100 кг зерна 4,5-6,0 кг азоту, 1,6-2,0 кг фосфору, 2,0-3,0 кг калію, 2,5-3,0 кг кальцію, 0,8-1,3 кг магнію і мікроелементи (молібден, бор та ін.). Оскільки горох є азотфіксуючою культурою, і азотом значною мірою забезпечується завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями, його посіви удобрюють переважно фосфорними та калійними добривами, які сприяють кращому розвитку кореневої системи, підвищують активність бульбочкових бактерій. Проте на бідних дерново-підзолистих та інших ґрунтах (при вирощуванні гороху, наприклад, після кукурудзи, яка засвоює з ґрунту багато азоту) під горох слід вносити, крім фосфору й калію, також азот.
Фосфорні і калійні добрива вносять, як правило, врозкид машинами РУМ-5, РУМ-8, ІРМГ-4 під основний обробіток ґрунту, азотні — під передпосівну культивацію. Фосфорні добрива дозою 10-15 кг д.р. вносять також у рядки під час сівби гороху. Середні норми добрив — 60 кг/га фосфору, калію і 45 кг/га азоту. Для стимуляції життєдіяльності бульбочкових бактерій вносять мікродобрива в рядки 50-70 кг/га гранульованого молібденізованого суперфосфату. Розчином молібдату амонію можна обприскувати також насіння із розрахунку на 1 т насіння 200-300 г препарату, розчиненого в 5-8 л води. Обробляти насіння молібденом доцільно одночасно з обробкою його бактеріальним препаратом ризоторфіном у день сівби.
Кислі ґрунти при вирощуванні гороху треба обов’язково вапнувати, вносячи 6-7 т/га дефекату, солонцюваті — гіпсувати (4-5 т/га гіпсу).
Органічні добрива безпосередньо під горох не вносять, бо вони викликають надмірне зростання вегетативної маси.
Підготовка насіння і сівба
До Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, на 2015 р. внесено значна кількість сортів гороху. У господарствах доцільно мати 2-3 сорти гороху із різною агроекологічною пластичністю, скоростиглістю та продуктивністю. У Степовій і Лісостеповій зонах рекомендується вирощувати такі високопродуктивні сорти: Глянс, Девіз, Степовик, Берсек, Баритон, Веселик, Готівський, Грегор, Кардіфф, Кео, Клеопатра, Лавр, Маскара, Магнат, Мадонна, Отаман, Оплот, Профіт, Стабіл, Схід, Терно, Тудор, Факел, Харді, Харківський еталонний, Чекбек, ЧБЛ-5.
Сорт гороху Красноградський 8 створений на Красноградській дослідній станції ДУ «Інститут сільського господарства степової зони НААН» індивідуальним добором з гібридної популяції Уладово-Люлинецької дослідної станції — Уладівський ювілейний х 324. Відноситься до збірного виду посівного гороху Pisum sativum (L.) sensu ampilissimo Gov., підвиду commune (Clav.) Gov., групи різновидностей vulgare (Jundz.) Al., різновидності vulgatum Korn.
Рослини світло-зеленого кольору, компактної форми, високі або середні за висотою (88-124 см); стебло просте, міжвузля довгі, загальна їх кількість 17-20. Листки складаються із 2-3 пар яйцеподібних цільнокраїх листочків, прилистки яйце-серцеподібні, відносно великі. Квітки пазушні, білі, середнього розміру, по 2 квітки на фертильному вузлі. Боби теж середнього розміру, прямі з тупою верхівкою, при достиганні солом’яно-жовті, лущильного типу (стулки із середньо-розвиненим пергаментним шаром). Шов у бобу середньо-волокнистий. Кількість бобів на рослині 9-14. Насінин у бобі — 5-6, максимальна кількість — 8.
Насіння світло-рожеве, гладеньке, овальне, рубчик світлий, сім’ядолі рожеві. Маса 1000 насінин залежить від багатьох чинників і варіює у межах 167-240 г. Вміст білка в зерні дорівнює 23,7-24,9 %.
За вегетаційним періодом сорт середньостиглий (від сходів до повної стиглості минає 70-84 доби). Рослини стійкі проти вилягання і тому посів придатний до механізованого збирання. Ступінь розтріскування бобів і осипання насіння оцінюється у 4 бали. Сорт стійкий до посухи, ураження кореневими гнилями, аскохітозом і антракнозом.
У конкурсному сортовипробуванні Красноградської дослідної станції за 1988-1992 рр. середній урожай зерна становив 4,07 т/га, максимальний 5,16 т/га (1992 р.). У виробничому посіві дослідної станції в 1993 р. виростили по 3,92 т/га, що більше від гороху Харківський 85 на 0,33 т/га. В державному сортовипробуванні сорт вивчали в 1993-1995 рр. Середній урожай на сортодільницях у зоні Полісся становив 3,65 т/га і перевищував стандарти на 0,13-0,23 т/га, у Лісостепу — 3,59 т/га, у Степу — 34,7 т/га. У господарствах Барвінківського, Близнюківського, Красноградського районів Харківської області останні роки одержували 3-3,2 т/га зерна цього сорту. Він рекомендований для вирощування в Степу і Лісостепу України.
Урожайність гороху значною мірою залежить від якості насіння. Висівати треба добре сформоване, добірне за крупністю, чисте, не пошкоджене гороховим зерноїдом (брухусом), високо кондиційне насіння.
Готуючи насіння гороху до сівби, його насамперед слід перевірити на наявність зерноїда. У разі виявлення останнього пошкоджене насіння видаляють (на бурякових гірках або зануренням посівного матеріалу в 5-10 %-й розчин аміачної селітри, в якому таке насіння спливає на поверхню розчину). Занурене здорове насіння промивають водою і провітрюють на сонці до сипкого стану. Щоб запобігти захворюванню гороху, насіння за 3-4 тижні до сівби протруюють на машинах ПС-10А, ПСШ-5 та інших, використовуючи такі препарати, як Фундазол (3 кг/т), Вітавакс 200 ФФ (2,5 л/т), Ламардор FS 400 (0,15-0,20 л/т) або Максим XL 035 FS (1,0 л/т).
Протруєне завчасно насіння обробляють безпосередньо перед сівбою бактеріальним препаратом Ризоторфіном. Одночасно з протруюванням можна застосовувати ризоторфін лише при використанні Фундазолу. Інші протруювачі знищують бульбочкові бактерії. Застосування Ризоторфіну особливо ефективне, коли горох висівають у сівозміні один раз за ротацію.
Горох — культура найбільш ранніх строків сівби. У разі запізнення із сівбою на 5-10 діб урожай зерна гороху знижується на 400-900 кг/га.
Розпочинають сівбу при настанні фізичної стиглості ґрунту — відразу після його передпосівного обробітку.
Сіють горох переважно звичайним рядковим способом зерновими сівалками, наприклад СЗ-3,6, СЗП-3,6 та ін. Сошники при цьому менше забиваються вологим ґрунтом, і насіння висівається рівномірніше, ніж при вузькорядній сівбі.
Норми висіву гороху залежать від зони вирощування, особливостей сорту, посівних якостей насіння. Рекомендовані зональні норми висіву становлять: для південних Степових районів України — 0,9-1,1 млн схожих насінин на 1 га, Лісостепових — 1,3-1,4 млн, Поліських — до 1,5 млн. Для низькорослих та безлисточкових сортів норму висіву збільшують на 0,1-0,2 млн насінин, а для високорослих приблизно на стільки ж зменшують. Крупнонасінні сорти звичайно сіють рідше, ніж дрібнонасінні. За вузькорядної сівби або при висіванні насіння у сухий ґрунт норму висіву збільшують на 10-15%.
Рослини гороху Красноградський 8 позитивно реагують на звичайний рядковий спосіб сівби з міжряддям 15 см. Оптимальна норма висіву становить 1,2 млн схожих насінин на 1 га, що у ваговому відношенні дорівнює 200-250 кг/га. Від існуючих стандартів сорт відрізняється відносною дрібнонасінністю, що зменшує витрати насіння під час сівби.
Поряд з цим дослідження Ерастівської дослідної станції свідчать, що норму висіву насіння гороху Красноградський 8 можна збільшувати до 1,4 млн/га (див. табл.). При цьому врожай зерна підвищується відносно норми 1,2 млн/га на 0,12 т/га, а порівняно з нормою 1 млн — на 0,41 т/га. Останнє підтверджує добру реакцію сорту на збільшення норми висіву, тобто на його толерантність до загущення рослин. Слід також наголосити, що коефіцієнт розмноження насіння при цьому майже не зменшується.
Порівняльна врожайність і коефіцієнт розмноження сортів
гороху при різних нормах висіву насіння
(Клиша А.І., Шокало Н.С., Підгорний О.В., 2000)
Доцільно зазначити, що відносно дрібне насіння значно менше травмується посівними і збиральними машинами.
При сівбі гороху в суміші з ячменем на зерно і корм бажано висівати 0,9 млн насінин гороху на 1 га і 2,1 млн ячменю.
Глибина загортання насіння на важких ґрунтах сягає 4-5 см, середніх і легких — 6-7 см. При пересиханні посівного шару, враховуючи, що горох не виносить на поверхню сім’ядолі, насіння, насамперед крупнозерних сортів, можна загортати на глибину 8-9 см.
Догляд за посівами
Першим заходом догляду за горохом у посушливу весну є післяпосівне коткування ґрунту, яке сприяє підтягуванню вологи до насіння та кращому контактуванню його з ґрунтом. Цей захід забезпечує також більш якісне збирання гороху. Для коткування використовують гладкі котки СКГ-2,2 або 3ГКВ-1,4 в агрегаті з посівними борінками для створення мульчуючого шару ґрунту або кільчасто-шпорові 3ККШ-6. Якщо немає гербіцидів, до появи сходів проводять одне-два боронування для знищення бур’янів у фазі «білої ниточки» і зменшення випаровування ґрунтової вологи.
З появою сходів посіви також боронують зубовими або сітчастими боронами БЗС-1,0, ЗБП-0,6А, БСО-4А та іншими. Боронування повторюють, коли на рослинах буде 3-4 листки (до утворення вусиків).
Щоб запобігти значному обламуванню соковитих рослин, боронування слід проводити вдень не раніше 11-12 години, в суху погоду, коли рослини втрачають тургор і менше пошкоджуються зубцями борін, а знищені бур’яни швидше підсихають.
У посівах гороху одно- і дводольні бур’яни знищують також гербіцидами 2М-4ХМ (2,5-3,8 кг/га) або 48 %-м базаграном (3-4 л/га), обприскуючи рослини водними розчинами у фазі 3-4 листків. При виявленні бульбочкових довгоносиків (10-15 шт. на 1 м²) сходи гороху обприскують перитроїдними або іншими препаратами, дозволеними для застосування на горосі. Під час бутонізації та на початку цвітіння горох обприскують інсектицидами для знищення зерноїда. Повторюють обприскування через 6-8 діб зменшеною нормою препарату (на 40-50 %).
Проти аскохітозу, антракнозу горох обприскують 1%-м розчином бордоської рідини або іншими препаратами, які є в реєстрі. Проти борошнистої роси використовують цінеб (2-4 кг/га).
Безгербіцидна технологія вирощування гороху полягає у тому, що проти бур’янів застосовують агротехнічні, а не хімічні засоби. Починають роботи з високоякісного зяблевого обробітку ґрунту і продовжують їх після сівби гороху. Обов’язково проводять досходове боронування через 4-5 днів після сівби гороху середніми боронами у два сліди на підвищеній швидкості (7-8 км/год) і післясходове одно-дворазове боронування у фазі зміцнілих сходів легкими та у фазі 2-3 листків середніми боронами. Боронуваннями знищується 80-85 % бур’янів. Унаслідок післясходового боронування знищується значна частина рослин гороху (200-300 тис. шт./га), тому норму висіву насіння за цією технологією збільшують на 200-300 тис. насінин на 1 га. Всі інші прийоми догляду за посівами гороху такі самі, як при загальноприйнятій технології.
Загалом технологія вирощування гороху менш енергоємна, ніж кукурудзи і цукрових буряків. Це пов’язано з тим, що він менш вимогливий до удобрення і не потребує особливого догляду, а до- і післясходові боронування малоенергоємні. Так, за два досходових і одне післясходове боронування витрачають 360-720 МДж/га, а при застосуванні гербіцидів 1600-1800. Тому біоенергетична ефективність вирощування гороху досить висока, вища, ніж гречки, проса, картоплі та інших культур. Безгербіцидна ж технологія вирощування культури значно поліпшує ці показники.
До- і післясходові боронування забезпечують значно кращий ріст рослин, підвищують їх урожайність. Тому є підстави альтернативну безгербіцидну технологію вирощування гороху, яка використовується у господарствах, вважати також ще й ресурсозберігаючою.
Збирання
Боби гороху дозрівають нерівномірно — спочатку нижні, потім у верхніх ярусах. Строки збирання визначають, зважаючи на стан дозрівання (пожовтіння) 60-75% нижніх і середніх бобів на рослинах, у яких формується найкрупніше, добірне насіння. Починають збирання, коли насіння у пожовклих нижніх і середніх бобах затвердіє (матиме вологість 30-35%), набере форми й забарвлення, типових для сорту. Чекати, поки дозріють верхні боби, які становлять приблизно третю частину усіх бобів на рослині, не треба, бо через розтріскування нижніх бобів втрачається найцінніше насіння. Не слід також поспішати зі збиранням, коли на рослинах достигло близько половини бобів, що призводить до недобору врожаю за рахунок недозрілого насіння, маса 1000 шт. якого на 10-30 г менша, ніж дозрілого.
Збирають горох переважно роздільним способом жатками ЖРБ-4,2 та ін. На 3-4 добу після скошування й підсихання валків, коли вологість зерна досягне 16-19%, їх підбирають і обмолочують зерновими комбайнами СК-5 «Нива», з підбирачами ППТ-3А, ППТ-3. Обмолочують при зменшеній частоті обертів барабана до 400-500 об./хв., що запобігає дробленню зерна.
На півдні України при вирощуванні короткостеблових і безлисточкових (вусатих) сортів гороху, що не обсипаються, застосовують також однофазне збирання гороху, яке проводять при повній стиглості бобів з вологістю насіння 15-16%.
Післязбиральна доробка і зберігання
Обмолочене й очищене насіння зберігають при вологості 14-15%. Зберігання за вологості 12-14% вважається оптимальним для зернобобових культур. При цьому забезпечується максимально тривалий термін зберігання та мінімальне пошкодження насіння при роботі з ним.
Тому насіння, яке надходить від комбайна, якщо воно має вищу вологість, необхідно відразу очистити і просушити до стандартної вологості.
Очищення можна проводити на машинах ОВП-20А, ЗАВ-40, ОСМ-3У, ОС-4,5А. Для підготовки малих партій насіння застосовують насіннєочисні агрегати «Петкус».
У процесі висушування вологого насіння важливо слідкувати за температурою теплоносія і терміном обробки. За вологості насіння 16-19% температура теплоносія не повинна перевищувати 40° С. За один пропуск не слід знижувати вологість насіння більше ніж на 4%, оскільки це призводить до розтріскування насіннєвої оболонки.
Найкращим є просушування насіння на відкритому повітрі під навісами. Насіння розсипають тонким шаром і перелопачують. За кожного перелопачування втрачається від 0,5 до 1,5% вологи. Очищене і висушене насіння зберігають у мішках за висоти штабеля не більше 2,5 м або насипом до 1,5 м.