Коренеїд
Хвороба проявляється на проростках у період від початку проростання насіння до утворення другої пари справжніх листків. На уражених рослинах на корені й підсім’ядольному коліні з’являються поздовжні бурі плями і смуги, які часто зливаються, охоплюють весь корінь. Уражені ділянки загнивають, поблизу сім’ядольного коліна часто утворюються перехвати. За інтенсивного ураження загнивають черешки сім’ядолей та листків. Якщо збудники хвороби проникають у судинну систему, то рослини швидко в’януть. Хвороба спричиняє почорніння і загибель проростків, що призводить до зрідження сходів.
За незначного ураження рослини видужують після линьки кореня, проте вони відстають у рості, знижується цукристість, а також стійкість їх проти гнилей під час зберігання.
Слід зазначити, що коренеїд за своєю етіологією належить до комплексних захворювань. Першопричиною хвороби є несприятливі умови навколишнього середовища для розвитку проростків рослин: утворення щільної грунтової кірки; важкі за гранулометричним складом грунти, що запливають; солонці; солончаки; глибоке загортання насіння в грунт, різкі коливання температури; перенасиченість грунту вологою (понад 80 %) або її нестача (40 % і нижче); низька якість насіння та ін. Всі ці фактори знижують стійкість рослин проти мікроорганізмів, і лише ослаблені проростки уражуються ґрунтовими патогенами.
Ураженість сходів цукрових буряків коренеїдом значною мірою залежить від попередника і передпопередника. Найменший розвиток коренеїду спостерігається за вирощування цукрових буряків після озимої пшениці, висіяної по чорному або зайнятому (віко-вівсом) пару. За вирощування цукрових буряків після озимої пшениці, після попередником якої були горох і багаторічні трави (конюшина, еспарцет, вівсяниця), спостерігається помітне зростання (в 1,2–1,3 разів) розвитку хвороби в порівнянні з чорним і зайнятим паром. Кукурудза на силос, ячмінь, гречка в якості попередника цукрових буряків також сприяють підвищенню ураженості сходів коренеїдом до 20 % і більше порівняно з горохом, соєю, конюшиною і еспарцетом.
Коренеїд надзвичайно шкідливе захворювання. Він викликає загибель паростків ще за підземного розвитку, є причиною недружності і зрідження сходів, відставання рослин у розвитку. При значному зрідженні сходів товаровиробники вимушені пересівати буряки, але за пізніх строків сівби суттєво зменшується урожайність зі зниженням цукристості коренів. Так, за розвитку хвороби 25 % маса коренеплодів знижується на 20 %, за розвитку — 75 % — до 50 % і більше, при цьому вихід цукру зменшується відповідно від 26 до 45 %.
За незначного ураження рослин коренеїдом після линьки кореня рослини одужують, проте їх розвиток уповільнюється, що призводить до зниження врожаю коренів на 10–30 %.
Захисні заходи. Проти коренеїду ефективними заходами є дотримання сівозміни, використання кращих попередників і передпопередників, насичення сівозміни культурою не більше 10 %, оптимальне забезпечення рослин елементами живлення, вапнування кислих грунтів, висока аерація грунту.
Несправжня борошниста роса (пероноспороз)
Хвороба проявляється на фабричних посівах і на насінниках. У фабричних буряків уражуються найчастіше центральні листки розетки. Уражені листки скручуються краями донизу, потовщуються, стають крихкими навіть у жарку погоду, всихають або загнивають. З нижнього боку листкової пластинки формується сіро-фіолетовий наліт — конідіальне спороношення гриба. У висадків на початку вегетації уражуються молоденькі листочки центральної розетки або периферійних бруньок, потім верхівки квітконосних пагонів, молоді листки, оцвітина, клубочки насіння, іноді весь квітконосний пагін. У вологу погоду уражені органи покриваються сіро-фіолетовим нальотом. Уражені пагони висадків відстають у рості, деформуються, часто гниють. Сприяє розвитку хвороби висока вологість повітря понад 70 % і температура повітря 14–17 оС. Необхідною передумовою для проростання конідій гриба та поширення інфекції є наявність краплинної вологи. Інкубаційний період розвитку хвороби за таких умов коливається в межах 5–8 днів.
Шкідливість хвороби залежить від часу її появи і ступеня розвитку. В уражених рослинах порушуються фізіолого-біохімічні процеси, уповільнюється фотосинтез, обмін речовин, знижується активність окисно-відновних процесів, посилюється дихання, знижується вміст цукру і підвищується вміст органічних кислот. Шкідливість хвороби залежить від часу її прояву і ступеня ураження. За ранньої появи хвороби й інтенсивного розвитку гине від 30 до 40 % рослин. За більш пізнього прояву хвороби маса кореня зменшується до 30 %, цукристість — до 10 %, а недобір насіння становить 60–70 %. За переробки уражених коренеплодів вихід цукру знижується на 20 % і більше. Коренеплоди буряку з хворих рослин характеризуються низькою стійкістю до кагатної гнилі.
Захисні заходи. Дотримання просторової ізоляції (1,0–1,5 км) між фабричними посівами і насінниками, безвисадковими насадженнями, своєчасні фітопрочистки посівів із видаленням уражених рослин і послідуючою дезінфекцією грунту в місцях вегетації хворих рослин, за необхідності профілактичні обприскування посівів фунгіцидами, після збирання урожаю обов’язкове глибоке загортання в грунт рослинних решток.
Церкоспороз
Хвороба поширена у всіх бурякосіючих районах, але найбільш шкідлива в західних та центральних областях. Епіфітотійний розвиток церкоспорозу спостерігається у вологі роки, коли уражуються практично всі рослини за розвитку хвороби 60 % і вище.
Ознаки хвороби проявляються на розвинутих листках, які закінчили ріст у вигляді округлих світло-бурих, світло-сірих плям з червоною або червоно-бурою облямівкою, діаметром від 0,2–0,3 до 0,5–1,0 см. В суху погоду уражена тканина випадає, листки стають продірявленими. У вологу погоду в місцях плям з обох боків листкової пластинки з’являється сірувато-білий наліт — конідіальне спороношення гриба. Бурі вдавлені видовжені плями виникають також на черешках листків. На насінниках довгі бурі плями виявляються на стеблах рослин і більш округлі плями на оплодні насінних клубочків.
Сприяють розвитку хвороби температура повітря вночі вище 15 оС і вдень 20–25 оС та відносна вологість повітря вище 70 %. За таких умов інкубаційний період продовжується близько 7 діб, за інших умов він може протікати протягом 15–40 діб і більше. Інтенсивний розвиток відбувається у роки, коли суха жарка погода чергується із помірно теплою вологою погодою, коли випадають невеликі теплі дощі або рясні ранкові роси. Епіфітотійний розвиток хвороби спостерігається за умов відносної вологості повітря 96–100 % протягом 3–5 днів, не менше 10–12 годин протягом кожної доби за температури повітря 25–28 оС.
Також читайте: Альто® Супер та Амістар™ Екстра — головні препарати для боротьби з листковими хворобами цукрових буряків
На розвиток хвороби суттєво впливають агротехнічні заходи. За насичення сівозміни буряком від 10 до 20 % кількість уражених рослин церкоспорозом збільшується вдвічі, а при насиченні сівозміни до 50 % — учетверо. Ураженість рослин церкоспорозом зростає також у загущених насадженнях буряків.
Зимує гриб у вигляді ущільненої грибниці в уражених рештках (відмерлих листках, черешках) оплоднях насіннєвих клубочків. У такій формі патоген зберігає свою життєздатність у верхньому шарі грунту (до 10 см) протягом 1–2 роки. Джерелом інфекції можуть бути і маточні коренеплоди із залишками уражених черешків листків на їх головках.
Шкідливість хвороби проявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин в результаті передчасного відмирання уражених листків. У хворих рослин транспірація зростає у 3–4 рази, порушується азотний обмін. На заміну відмерлим листкам рослина формує нові молоді листки, витрачаючи на це значну кількість пластичних речовин коренеплоду, їх ріст уповільнюється і суттєво зменшується вміст цукру. За слабкого ураження рослин церкоспорозом недобір цукру в 1 га становить 5–10 %, за середнього — до 20 %, а за сильного — до 70 %. У коренеплодах уражених рослин накопичується так званий шкідливий азот, який під час цукроваріння збільшує вихід патоки і зменшує вихід цукру. У коренеплодів з уражених церкоспорозом рослин знижена стійкість проти кагатної гнилі.
Захисні заходи. Вирощування стійких сортів і гібридів, якісне і своєчасне виконання всіх агротехнічних прийомів технології вирощування буряків цукрових. Серед профілактичних заходів проти церкоспорозу дієвим є збирання ураженої гички і її подальше силосування, що суттєво знижує джерело зимуючої інфекції, застосування фунгіцидів в період вегетації рослин.
Рамуляріоз
Хвороба більш поширена в господарствах західних та центральних областей України. Зовнішні ознаки хвороби подібні до церкоспорозу. Плями спочатку брудно-зелені, потім сіро-білі, округлі або неправильної форми, але в більшості випадків без облямівки, поступово розмір їх збільшується до 4–8 мм.
Характерною ознакою рамуляріозу, яка відрізняє його від церкоспорозу, є те, що в суху погоду уражена тканина плям викришується, а у вологу — плями покриваються сріблясто-сірим або білим порошкоподібним нальотом, який і є конідіальним спороношенняя збудника хвороби, яким є мітоспоровий гриб Ramularia beticola Fautrey et Lambotte.
Сприяє розвитку хвороби висока температура повітря (95 % і вище, помірно тепла погода за температури повітря в межах 15–17 оС, дефіцит сірки в грунті. Рослини цукрових буряків інтенсивніше уражуються у загущених посівах.
Джерело інфекції — уражені рештки (листки, черешки, оплодні насіннєвих клубочків), в яких зберігається грибниця патогена. Залежно від розвитку хвороби на листках недобір урожаю коренеплодів може становити 10–20 %.
Захисні заходи. Всі заходи, які проводяться проти церко-спорозу, є ефективними і проти рамуляріозу.
Зональна плямистість (фомоз)
Виявляється хвороба повсюди, де вирощують буряки цукрові, кормові та столові, але найбільшої шкоди завдає у господарствах Київської, Вінницької та Черкаської областей. Ураженість рослин сягає 14–20 %. Особливо шкідлива хвороба на насінниках.
Хвороба проявляється у вигляді жовтих або світло-бурих концентричних плям діаметром 0,8–2,0 см на нижніх фізіологічно старих листках. Пізніше в місцях уражень з’являються чорні крапи — пікніди гриба. На насінниках хвороба проявляється на стеблах і клубочках насіння у вигляді крапчастості.
Розвитку фомозу сприяє висока вологість повітря, часті незначні дощі й тумани, випадання вранці рясних рос, помірна температура повітря в межах 15–20 оС, значне накопичення інфекції в грунті.
Підвищує стійкість рослин до фомозу внесення у грунт мікроелементу бору або проведення ним позакореневого підживлення буряків.
Шкідливість хвороби виявляється у передчасному відмиранні уражених листків, особливо в умовах жаркого сухого літа, а також окремих уражених пагонів насінників. Найбільш шкідлива хвороба на безвисадкових насінниках. Недобір урожаю насіння за сильного ураження насінників досягає 5 % і більше, суттєво знижується маса 1000 насінин і їх схожість. Урожай фабричних буряків і цукристість від рослин, отриманих з такого насіння, значно нижчий. З уражених листків гриб попадає на насіння, коренеплоди, у зв’язку з чим підвищується загроза ураження сходів коренеїдом, а коренеплодів сухою гниллю (гниль сердечка) під час вегетації, особливо за дефіциту в грунті бору і кагатною гниллю рід час їх зберігання.
Захисні заходи. Всі заходи, які поводяться на буряках проти церкоспорозу, є ефективними і проти фомозу.
Аскохітоз
Ознаки хвороби проявляються на нижніх фізіологічно старих листках спочатку у вигляді округлих синювато-зелених плям, які поступово буріють. Центр їх темно-бурий із великою кількістю чорних крапок — пікнід. На оплоднях клубочків насіння проявляється у вигляді чорної крапчастості.
Шкідливість хвороби полягає у зменшені асиміляційної поверхні рослин в результаті передчасного відмирання уражених листків, зменшення продуктивності рослин. Недобір урожаю коренеплодів може досягати до 5 % від валових зборів. Гриб може бути причиною коренеїду сходів.
Захисні заходи. Всі заходи, які проводяться проти церкоспорозу ефективні і проти аскохітозу.
Альтернаріоз
В останні роки хвороба інтенсивно почала прогресувати на фабричних посівах і насінниках буряків цукрових у господарствах західних та центральних областей України.
Хвороба проявляється на нижніх фізіологічно старих листках у вигляді бурувато-чорних неправильної форми плям. Спочатку вони з’являються на верхівці листкової пластинки, потім поширюються по всій периферії листка. Плями зливаються, тканина відмирає, покривається суцільним чорно-зеленим нальотом. В суху погоду листки скручуються, відмирають. Крім фабричних посівів буряків цукрових патоген уражує висадки і насіння.
Рослини інтенсивніше уражуються альтернаріозом за дефіциту в грунті марганцю, бору та інших мікроелементів, а також рослини, що інфіковані вірусом слабкої жовтухи. Сприяють розвитку хвороби підвищена вологість повітря, температура повітря в межах 16–24 оС, сонячна інсоляція.
Джерелом інфекції є уражені рештки різних видів рослин і насіння, у яких зберігаються грибниця і конідії гриба. Шкідливість хвороби аналогічна аскохітозу.
Захисні заходи. Рекомендовані фунгіциди проти цер-коспорозу ефективні також і проти альтернаріозу. Проти насіннєвої інфекції слід використовувати протруєне насіння.
Іржа
Захворювання у більшості випадків виявляється повсюди осередками на буряках цукрових, кормових і столових, як на фабричних посівах, так і на насінниках, але найбільшу шкоду хвороба спричиняє у господарствах західних та центральних областей України. Ураженість рослин в осередках інколи сягає 10 % і більше.
Хвороба проявляється на весні спочатку на нижніх листках і черешках розетки висадків, а пізніше на листках фабричних буряків у вигляді опуклих помаранчевих плям, діаметром 2–5 мм.
Під час вегетації гриб поширюється уредініоспорами, формуючи декілька поколінь. Інкубаційний період розвитку хвороби при заражені рослин уредініоспорами за температури 16–22 оС дорівнює 10–17 діб. Розвитку хвороби сприяє тепла й волога погода.
Зберігається гриб у формі теліоспор на рештках, на черешках головки маточних коренеплодів, на ураженому насінні й уредініогрибницею на живих листках зимуючих маточних буряків.
Шкідливість хвороби полягає у тому, що за дозрівання пустули гриба розривають епідерміс, утворюючи порошисті рвані рани, в результаті цього у хворих рослин порушується асиміляція, підвищується транспірація й дихання, знижується засухостійкість, вони витрачають значну енергію і пластичні речовини для зарубцювання ран, у результаті чого різко знижується їх продуктивність. Вміст цукру в коренеплодах уражених рослин знижується на 0,1–0,3 %, урожай насіння — на 5–7 %.
Захисні заходи. Вирощування стійких сортів і гібридів, дотримання всіх вимог технології вирощування культури в кожній грунтово-кліматичній зоні, ретельне загортання післязбиральних решток у грунт.
Борошниста роса
Хвороба поширена повсюди, де вирощують буряки цукрові, кормові та столові, але найбільшу шкоду спричиняє насінникам і фабричним посівам у зоні Степу та Лісостепу. Захворювання проявляється в другій половині липня-на початку серпня на листках фабричних буряків, на листках і стеблах висадків, а також на насінні у вигляді білого ніжного павутинного нальоту. Пізніше наліт ущільнюється, стає порошистим, на його поверхні з’являються бурі або чорні крапки — клейстотеції гриба.
Інтенсивний розвиток хвороби відбувається у суху і жарку погоду, коли температура знаходиться у межах 20–30 оС, за тривалої відсутності опадів, коли рослини втрачають тургор і в’януть, що знижує їх стійкість до борошнистої роси.
Джерелом інфекції є уражені рештки, головки маточних коренеплодів і насіння, на яких зберігаються клейстотеції гриба.
Шкідливість хвороби полягає у суттєвому зниженні асиміляційної поверхні рослин в результаті передчасного відмирання уражених листків, посиленні транспірації рослин, порушенні процесів синтезу цукрів, погіршенні відтоку пластичних речовин у корінь, швидкому старінні уражених листків. Маса коренеплодів в уражених рослин, залежно від інтенсивності розвитку хвороби, знижується на 10–40 %, а вміст цукру — на 0,5–1,5 %. Недобір урожаю коренеплодів може становити 10–15 % і більше. Розвиток борошнистої роси на насінниках суттєво знижує продуктивність рослин та якість насіння.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни і просторової ізоляції між насінниками і фабричними посівами; своєчасне обприскування рослин фунгіцидами із суворим дотриманням регламентів їх застосування.
Мозаїка
Хвороба поширена у всіх зонах, де вирощують буряки цукрові, кормові, столові, але найбільшої шкоди завдає насінникам у господарствах Львівської, Тернопільської, Вінницької, Київської, Полтавської та Черкаської областей.
Перші ознаки захворювання спочатку виявляються на листках насінників, пізніше на рослинах фабричних посівів. На молодих листках з’являються жовта крапчастість та посвітління жилок, а пізніше на листкових пластинках виникають водянисто-прозорі, світло-забарвлені плями різної форми і величини, бліді численні кільця, які чергуються із здоровими ділянками листкової пластинки. Краї листків часто скручуються, пластинка деформується. В уражених листках зменшується вміст хлорофілу, пластинка стає тоншою, пізніше некротизується.
Інкубаційний період вірусу мозаїки цукрових буряків у рослині становить 10–12 днів. Крім буряків, уражує горох, конюшину, кормові боби, шпинат, осот, лободу, щирицю. Збудник зимує у соку уражених маточних коренеплодів і кореневищах бур’янів.
У хворих рослин порушується асиміляція, обмін речовин, знижується продуктивність. Урожай коренеплодів знижується на 5–10 %, їх цукристість знижується відповідно — на 0,5–1,7 %; на насінниках недобір насіння сягає до 15 % і більше, суттєво знижується якість насіння.
Запобіжними заходами проти поширення вірусної мозаїки є знищення переносників — різних видів попелиць за допомогою обприскування рослин рекомендованими інсектицидами.
Жовтяниця
Ознаки хвороби проявляються спочатку на насінниках, а пізніше і на рослинах фабричних посівів у вигляді пожовтіння листків, яке починається з верхівок, а згодом поширюється вздовж їхніх країв і поміж центральними жилками. Тканини вздовж жилок і біля основи листка тривалий час залишаються зеленими. Листкова пластинка потовщується, стає крихкою. На старих листках часто з’являються червонуваті або бурі некротичні плями.
Жовтяниця, порівняно з мозаїкою є більш шкідливою хворобою. Джерело інфекції — уражені коренеплоди насінників та кореневища бур’янів, у соці яких зберігаються віруси.
Шкідливість хвороби виявляється у відмиранні ситоподібних трубок в уражених жилках листків, черешків, судинно-волокнистих пучків кореня, затримується відтік пластичних речовин з листків в коренеплід.
Недобір урожаю коренеплодів досягає до 40 %, цукристість — на 1,5–3,0 %. Насіння на уражених рослинах не формується.
Заходи, які проводяться на буряках цукрових проти вірусної мозаїки, є ефективними і проти жовтяниці.
Ризоманія
Назва хвороби в перекладі з грецької означає «химерність кореня». В Україні хворобу було вперше виявлено у 1997 році. В останні роки в посівах буряків цукрових хвороба почала стрімко поширюватися і на сьогодні виявлена в 17 областях (західні, центральні та північні) і в АР Крим. В окремих господарствах концентрація вірусу у грунті перевищує допустимий поріг у декілька десятків разів.
Рослини з ознаками ризоманії мають пригнічений вигляд, вони дуже низькорослі, часто в’януть. Характерною ознакою ризоманії є пожовтіння листкових жилок, які пізніше стають світло-коричневими або некротичними. Спочатку на листках поміж жилками з’являються жовтуваті або хлоротичні плями, згодом жилки листків жовтіють, часто буріють, пізніше некротизуються. Інколи листки інфікованих рослин мають видовжену ланцетоподібну форму, у них, як правило, довгі черешки, пластинки забарвлені у блідо-зелено-жовтий колір, подібний до забарвлення листків у рослин за азотного голодування.
Коренеплоди уражених рослин невеликі за розміром, недорозвинуті, короткі, з великою кількістю бокових тоненьких мичкуватих корінців у вигляді «бороди» або «мочки», тверді, волокнисті, часто загнивають під час зберігання. За ранньої інфекції нестійкі рослини часто гинуть, за пізнішого інфікування — рослини формують дрібні коренеплоди. Характерною ознакою різоманії є те, що на поздовжньому розрізі коренеплоду судинні пучки мають блідо-жовтувато-коричневе або некротичне забарвлення.
Ураження коренів починається у фазі змикання рослин у рядках і закінчується восени. Оптимальними умовами для розвитку гриба є нейтральні і слаболужні грунти (рН 7–8), температура грунту 20–28 оС, висока вологість грунту, близьке залягання грунтових вод. У плазмодіях гриба вірус зберігається до 30 років.
Гриб поширюється інфікованим грунтом, який прилипає до робочих органів сільськогосподарських машини, а також коренеплодами, бульбами, саджанцями плодово-ягідних культур і розсадою більшості рослин, які вирощувались на заражених ділянках, і корені яких вкриті частками інфікованого грунту. Спори гриба розносяться також грунтом, який змивається талими й дощовими водами і розносяться на значні віддалі.
У 2009 році виявлений новий для України вірус — Beet soil-borne virus (BSBV), який разом із вірусом Beet virus Q (BVQ), складають змішану інфекцію, переносником якої є також гриб P. betae. Обидва віруси є морфологічно подібними до вірусу BNVYV. Під дією цих вірусів некротизується судинна система рослин, вони сповільнюють ріст. За певних обставин рослини з ознаками ураження гинуть. Коріння некротизується, утворюючи «бороду», подібну до тієї, що виникає за ураження рослин BNVYV.
Різоманія є досить шкідливим захворюванням, урожай коренеплодів зменшується на 30–80 %, а цукристість — до 10 %.
Захисні заходи. На заражених ділянках вирощувати лише стійкі до хвороби гібриди буряків цукрових: Ліворно, Леопард, Імпакт, Плутон, Пітон, Койот, Континенталь, Федеріка, Ельдорадо та ін. На заражених ділянках не вирощувати коренеплідні, бульбоплідні та цибулеві рослини.
Хвороби коренеплодів
На коренеплодах найбільш поширеними хворобами є парша, туберкульоз, рак, різні гнилі — хвостова, сіра, бура, червона, фузаріозна, кагатна.
Хвостова гниль (гомоз). Виявляється хвороба у всіх зонах бурякосіяння. Ознаки хвороби проявляються на буряках першого року вегетації у вигляді загнивання і відмирання кінчиків коренеплоду і бокових корінців. Листки уражених рослин набувають хлоротичного вигляду, некротизуються й відмирають — спочатку нижні, а потім інші.
Збудником хвороби є бактерія Erwinia bussei Magrou. Вона, як правило, викликає захворювання на сильно ослаблених рослинах, спричинених тривалою засухою та надмірною кількістю азотних добрив. Джерело інфекції — неперегнилі уражені рештки. Коренеплоди, уражені збудником хвостової гнилі, продовжують гнити під час зберігання в кагатах, підсилюють розвиток кагатної гнилі.
Парша. На коренеплодах буряків трапляється три види парші: звичайна, пояскова і бородавчаста.
Звичайна парша характеризується утворенням на коренеплодах неглибоких поверхневих темно-бурих струпоподібних кірочок або тріщин, які пізніше загоюються, тканина пробковіє. Хвороба більш інтенсивніше проявляється на ущільненому грунті, після рясних дощів та підвищенні температури до 30 оС.
Пояскова парша проявляється на шийці коренеплоду у вигляді кільцевих перехватів. Уражена тканина пробковіє, поверхня хвиляста. Спостерігаються ознаки хвороби на рослинах, які хворіли на коренеїд. Збудником звичайної та пояскової парші є деякі види актиноміцетів із роду Streptomyces Waks. et Henr.: S. scabies Waks. et Henr.; S. сretaceus Krassil; S. nigrificans Woll. та ін.
Активний розвиток звичайної і пояскової парші на коренеплодах відбувається за температури грунту у межах 22–30 оС, його вологості в межах 60 %, на грунтах із нейтральною або слаболужною реакцією (рН 7,0–7,2). Уражена поверхня коренеплодів паршою під час їх зберігання швидко заселяється мікроорганізмами, в тому числі грибами з роду Fusarium spp., які спричиняють загнивання коренеплодів.
Бородавчаста, або прищувата парша характеризується утворенням на поверхні коренеплоду бородавок, які пізніше розтріскуються, внаслідок чого виникають темно-бурі виразки. Часто вони зливаються, утворюючи великі плями на шийці або у верхній частині коренеплоду.
Збудником хвороби є бактерії Erwinia scabiegene Magrou. Джерело інфекції — уражені неперегнилі рештки рослин.
Коренеплоди, хворі на паршу, як правило, надзвичайно тверді, що ускладнює їх подрібнення, і містять підвищену кількість азоту, негативно впливає на кристалізацію цукру в патоці.
Туберкульоз коренеплодів. Хвороба проявляється на верхній частині коренеплоду у вигляді дрібних наростів, діаметром 1–3 см, які бувають поодинокими або в групах, неправильної форми. Поверхня наростів дуже горбиста і має темне забарвлення. Нарости з’єднані з коренеплодом широкою основою. Іноді нарости загнивають і на поверхні коренеплоду утворюються пустоти, які заповнюються сірувато-жовтим слизом.
Збудником хвороби є бактерія Xanthomonas beticola Brown et Tow. Джерело інфекції — неперегнилі уражені рештки. Уражені коренеплоди на туберкульоз непридатні для зберігання.
Рак (зобоватість) коренеплодів. Ознаки хвороби проявляються на коренеплодах найчастіше в зоні кореневої шийки у вигляді наростів різної форми і різної величини, іноді розмір наросту більший від коренеплоду. Характерною особливістю прояву хвороби є те, що наріст відокремлений від коренеплоду вузьким перешийком. Поверхня наростів спочатку гладенька, пізніше стає горбистою, вкрита пробковим шаром.
Збудником хвороби є бактерії Agrobacterium tumefaciens Conn, які ура-жують не тільки цукрові буряки, а й виноград, вербу, моркву, томат, плодові культури, соняшник, хризантеми та ін. Потрапивши у місця пошкодження коренів, бактерії подразнюють тканини рослин, внаслідок чого відбувається посилений поділ клітин коренеплодів.
Основне джерело інфекції — неперегнилі уражені рештки. Уражені коренеплоди раком при зберіганні, як правило, загнивають.
Сіра гниль. Хвороба проявляється на коренеплодах при механічних пошкодженнях як під час вегетації рослин, так і під час зберігання буряків у кагатах. Уражена тканина буріє, загниває і покривається сірим пухким нальотом — конідіальним спороношенням гриба. Побуріння тканин поступово поширюється, розростається, коренеплід повністю загниває. На сірому нальоті формуються чорні склероції.
Збудником хвороби є гриб Botrytis cinera Fr. Гриб спричиняє кагатну гниль буряків. Джерело інфекції — рослинні уражені рештки, на яких зберіга-ються склероції гриба.
Бура гниль. Хвороба виявляється у вигляді окремих осередків, переважно на запливаючих грунтах, а також у низинах, де застоюється дощова та поливна вода. Ознаки хвороби проявляються як під час вегетації рослин, так і при зберіганні коренеплодів у вигляді сухої гнилі буряків і швидкому в’яненні листків, спочатку периферійних, а потім і розеткових. На коренеплодах гниль переважно виявляється на його хвостовій частині, але нерідко уражується головка і шийка коренеплоду. Загнила тканина набуває темно-бурого або майже чорного кольору. Характерною ознакою бурої гнилі є чітка лінія між здоровою і ураженою тканинами. У вологу погоду уражена тканина покриваються густим повстяним бурим нальотом, який поширюється на черешки листків і з’являється на поверхні грунту навколо уражених рослин. На нальоті спостерігаються дрібні чорні склероції.
Інтенсивний розвиток хвороби відбувається за температури 25–30 оС і високої вологості грунту.
Гриб зберігається протягом декількох років у грунті у вигляді склероціїв.
Червона (повстяна) гниль. Зовнішні ознаки хвороби виявляються на коренеплодах у вигляді спочатку сірих вдавлених плям, на яких пізніше з’являється темно-фіолетовий повстяний наліт, на якому формуються темні червоно-фіолетові склероції. Уражені рослини часто недорозвинені і сильно пригнічені. Коренеплоди загнивають, листки в’януть, рослини гинуть.
Крім буряків, хвороба уражує моркву, брукву, петрушку, цикорій, хміль, люцерну, тютюн, еспарцет, конюшину, чорну і червону смородину, виноград та деякі інші рослини.
В природних умовах повстяна гниль виявляється на понижених місцях, як правило, у вигляді окремих осередків у другій половині літа за умов надмірної кількості опадів і підвищеній температурі повітря. Частіше хвороба виявляється на полях, де застоюється вода. Інтенсивніше рослини уражуються на солончакових, лужних та дерново-карбонатних грунтах
Джерело інфекції — уражені рештки, на яких зберігаються склероції гриба.
Фузаріозна гниль. Хвороба проявляється під час вегетації у вигляді в’янення листків і почорніння їх черешків. Коренеплоди відстають у рості, на них формуються багато бокових корінців, ураження охоплює внутрішні частини коренеплоду, в тому числі судинні пучки, і супроводжується утворенням сухої гнилі та дупел (порожнин), які покриті білим або рожевим нальотом. Гнилі та загнилі ділянки уражених коренеплодів цілком втрачають цукор, внаслідок чого стають зовсім непридатними для переробки.
Розвиток фузаріозної гнилі визначається екологічними умовами. Найактивніше заселення тканин цукрових буряків та судинно-волокнистих пучків грунтовими грибами припадає на 28–30 день розвитку рослин. За настання несприятливих умов для росту рослин (дефіцит вологи, висока температура тощо) гриби, що інфікували їх, в подальшому активізуються і зумовлюють захворювання кореневої системи — некрози та гнилі. Високі температури в червні-серпні сприяють активному проникненні грибів у коренеплоди ще в полі, які уражують не тільки ослаблені, а й відносно міцні здорові корені.
Інтенсивне зараження коренеплодів збудниками фузаріозної гнилі відбувається за наявності механічних пошкоджень коренеплодів, нанесених робочими органами сільськогосподарських машин і грунтовими шкідниками.
Висадки з ураженими фузаріозною гниллю коренями або зовсім не утворюють насіння або воно щупле.
Інфекція зберігається на уражених рештках у вигляді хламідоспор, мікросклероціїв, макро- та мікроконідій.
Захисні заходи. Проти гнилей коренеплодів буряків цукрових ефективними заходами є дотримання сівозміни з повертанням культури на попереднє місце не раніше, як через 4–5 років, висівати буряки цукрові не лише по кращих попередниках, а й передпопередниках, вапнування кислих грунтів, збалансоване живлення рослин, дотримання водного режиму на поливних полях, вирощування стійких сортів і гібридів, глибоке загортання післязбиральних решток.
