Агротехнічні прийоми
Завдаючи пряму шкоду посівам, бур’яни впродовж вегетації є кормовою базою у ланці трофічних зв’язків ряду шкідників (хрестоцвітих блішок, ріпакового квіткоїда, ріпакового прихованохоботника, капустяної мухи, озимої совки та ін.). Сегетальна рослинність сприяє поширенню хвороб, погіршує якість продукції, ускладнює збирання урожаю і його переробку.
Ріпак вважається холодостій-кою волого- і світлолюбивою культурою. Ріпак озимий здатний витримувати морози під сніговим покривом до -30 °C, а без нього - до -15-18 °C, проте коли восени сніг випадає на не промерзлий ґрунт, і рослини зникають під його твердим покривом, ріпак, навпаки, випріває. Рослини досить чутливі і до весняних заморозків.
Ріпак озимий можна вирощувати у регіонах, де взимку температура ґрунту не опускається нижче -10 °C. Кращими грунтами для вирощування як озимого, так і ярого ріпаку є грунти з нейтральною або слабокислотною реакцією сольового розчину. Ріпак добре росте і розвивається на чорноземах, опідзолених, дерново-підзолистих, дерново-карбонатних, темно-сірих та сірих лісових ґрунтах з легко та середньо суглинковим механічним складом. Найбільш придатними для культури є грунти з вмістом гумусу не менше 0,9-1,1%, кислотністю сольового розчину за показником рН 5,8-6,5, забезпеченістю фосфором не менше 6,0-7,5 мг на 100 г грунту. Поширені такі грунти в зонах Лісостепу, Степу та в Прикарпатті.
Правильне розміщення культури в сівозміні забезпечує її високі врожаї. Вибираючи попередник, після якого планується вирощувати ріпак, насамперед необхідно приділяти увагу таким факторам, як час збирання попередника та поширеність після нього загальних шкідників і збудників хвороб. Таких умов необхідно дотримуватися особливо під час вирощування ріпаку озимого. Зважаючи на біологічні особливості ріпаку озимого, потрібен значний проміжок часу між збиранням попередньої культури і підготовкою грунту до сівби ріпаку.
Серед основних вимог до попередників ріпаку озимого можна виокремити: ранні строки збирання урожаю, що, в свою чергу, дає змогу якісно підготувати площі під посів ріпаку; поля чисті від бур’янів; достатня кількість поживних речовин у грунті та добра структура самого грунту.
Потенціал продуктивності сортів ріпаку найповніше реалізується на полях, не засмічених бур’янами. Скажімо, після озимих зернових, злаково-бобових сумішей на зелений корм, зернобобових, кукурудзи і картоплі. Гіршими попередниками є соняшник, конюшина, цукрові буряки, просо. Насінники озимого ріпаку краще розміщувати після багаторічних й однорічних бобових трав, а товарні посіви - після зернових культур. На тому самому полі ріпак рекомендується висівати не раніше як через 4-5 років.
Найвищі врожаї ріпаку ярого можна отримати після картоплі, кукурудзи, буряків, озимої і пшениці ярої, ячменю, зернобобових культур і багаторічних трав. У разі загибелі ріпаку озимого, внаслідок несприятливих умов перезимівлі, його посіви пересівають ріпаком ярим.
Слід відмітити, що ріпаку належить важлива роль і як попереднику у сівозмінах польових культур. Встановлено, що на площах, де вирощувалися ріпак озимий і ярий як проміжні сидерати, забур’яненість полів під культурами, що на них висівалися, знижувалася на 40-50%. Крім того, у сівозмінах, які зазвичай насичені зерновими культурами, після ріпаку зменшується ураженість рослин кореневими гнилями на 15-25%. Добрим попередником ріпак є для озимої пшениці, головним чином через те, що після нього поля залишаються практично чистими від бур’янів. Такі умови забезпечуються як високою біологічною здатністю ріпаку озимого конкурувати з бур’янами, так і тими заходами, завдяки яким у посівах самого ріпаку обмежувалася шкідливість та чисельність бур’янів.
У порівнянні з іншими культурами рослини ріпаку, особливо озимого, мають значно більшу конкурентну активність проти бур’янів. Дотримання технології вирощування передусім системи обробітку ґрунту, термінів сівби, норми висіву (у подальшому густоти стояння рослин), систем удобрення і захисту рослин забезпечує умови, за яких ріпак формує велику надземну масу, завдяки чому його рослини здатні самостійно ефективно пригнічувати бур’яни, особливо у другій половині вегетації.
Від шкідливості комплексу бур’янів, що пригнічують посіви ріпаку озимого у ранні фази вегетації, зниження врожаю насіння сягає 20-25%, а у разі сильного забур’янення і більше. За повідомленнями вітчизняних дослідників конкурентний взаємовплив і шкідливість бур’янів у посівах ріпаку озимого відмічається впродовж усього осіннього періоду розвитку культури.
Незважаючи на високу конкурентну здатність щодо бур’янів внаслідок випереджаючого росту навесні, за відповідних умов ріпак може сильно забур’янюватися. Найбільш шкідливими бур’янами у посівах культури є: однорічні ярі та зимуючі, багаторічні, ефемери. Бур’яни із різних біологічних груп забирають у рослин ріпаку вологу й елементи живлення, засмічують насіння та підвищують його вологість.
Серед однорічних ярих шкідливими є редька дика (Raphanus raphanistrum L.), гірчиця польова (Sinapis arvensis L.), лобода біла (Chenopodium album L.), жабрій звичайний (Galeopsis tetrahit L.), гірчак березкоподібний (Polygonum convolvulus L.), гірчак шорсткий (Polygonum scabrum Moench), щириця біла (Amaranthus albus L.) і звичайна (Amaranthus retroflexus L.), мак дикий (Papaver rhoeas L.), плоскуха звичайна (Echinochloa crus-galli L.), мишій сизий (Setaria glauca L.) і зелений (Setaria viridis L.), амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), глуха кропива стеблообгортаюча (Lamium amplexicaule L.) і пурпурова (Lamium purpureum L.), галінсога дрібноквіткова (Galinsoga parviflora Cav.). До однорічних зимуючих, які завдають шкоду урожаю культури, належать підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), суріпиця звичайна (Barbarea vulgaris R. Br.), талабан польовий (Thlaspi arvense L.), фіалка польова (Viola arvensis Murr.), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris (L.) Medic.), триреберник непахучий (Tripleurospermum inodorum (L.) Sch. Bip.), празелень звичайна (Lapsana communis L.), волошка синя (Centaurea cyanus L.). Шкідливими є й багаторічні бур’яни: пирій повзучий (Elymus repens (L.) Gould), хвощ польовий (Equisetum arvense L.), осот рожевий (Cirsium arvense L.), берізка польова (Convolvulus arvensis L.), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale Wigg.), полин гіркий (Artemisia absinthium L.), полин звичайний (Artemisia vulgaris L.), а також ефемери - зірочник середній (Stellaria media L.).
Заходи з контролю бур’янів після збирання попередника
У сівозмінах різних грунтово-кліматичних зон під озимий ріпак рекомендовано проведення диференційованого обробітку ґрунту, під час якого забезпечується правильне поєднання глибокого, звичайного і поверхневого обробітків з використанням полицевих, плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних знарядь. Але, зважаючи на значне забур’янення полів, основним є плужний обробіток ґрунту, такий як під пшеницю озиму.
Способи підготовки грунту під ріпак озимий залежать від типу грунту, його механічного складу, попередників, видів добрив, засміченості бур’янами. Обробіток ґрунту після збирання ранніх попередників (зернових, зернобобових) та інших культур починають із лущення стерні (зернових) або дискування після інших попередників.
Після збирання пізнього попередника рекомендується невідкладно провести глибоку оранку в агрегаті з боронами і катком для прискорення осідання ґрунту.
Глибина оранки в більшості випадків проводиться на глибину орного шару або залежно від попередника вона може становити: після зернових - 20-25 см; після конюшини, злакових трав і люцерни, конюшинно-злакових травосумішів - 25-30 см через 12-14 днів після дискування; ранньої картоплі та гороху - 20-22 см. У сівозміні пшениця-жито-ріпак: під ріпак озимий оранку рекомендовано проводити на глибину до 30 см, що дає змогу запобігти утворенню плужної підошви та забезпечує якісне заорювання пожнивних решток. Від швидкості виконання цієї операції залежить вчасне збереження вологи у грунті. У разі масових сходів бур’янів перед сівбою ріпаку озимого, їх знищують, проводячи передпосівну культивацію.
Зимостійкість, регенераційна здатність і врожайність ріпаку визначаються за формуванням кореневої системи. З метою проникнення коренів рослин у глибокі горизонти грунту підорний шар має бути не ущільненим, оскільки корінь ріпаку нездатний самостійно розпушити його. Тому на грунтах, схильних до перезволоження, а також зі щільним підорним горизонтом перед оранкою доцільно провести глибоке щілювання або розпушення на глибину 30-40 см плоскорізами-щілиноутворювачами та грунторозпушувачами. Довгий стержньовий корінь, обходячи ущільнення грунту та інші перешкоди, впродовж п’яти тижнів проникає на глибину до 1 м і доставляє вологу з нижніх горизонтів грунту.
Під ріпак ярий система обробітку ґрунту залежить також від попередника. Так, після зернових і кормових культур обробіток грунту рекомендовано починати з 2-3 лущень дисковими і лемішними лущильниками на глибину 6-8 і 8-10 см, а після просапних - з культивації та боронування важкими боронами. Проведення напівпарового обробітку грунту після зернових і кормових культур забезпечуватиме необхідний контроль бур’янів (рання оранка, подальші культивації значною мірою зменшують появу сходів бур’янів). Поля під зяб орють у кінці вересня - на початку жовтня на глибину 20-22 см, а на важких грунтах - на 25-27 см. Весною рекомендовано застосовувати систему мінімального обробітку грунту. На вирівняних полях обмежуються однією передпосівною культивацією на глибину 4-5 см.
За безплужного передпосівного обробітку грунту засміченість культури однодольними бур’янами збільшується, тому необхідність у застосуванні хімічного захисту зростає. На малозабур’янених площах, на яких немає кореневищних і коренепаросткових бур’янів, допускається перейти на мінімалізацію обробітку, що дасть змогу значною мірою зекономити витрати пального. Рекомендується проводити дискування у два сліди, внесення добрив, культивацію або обробіток комбінованим агрегатом.
Для обмеження шкідливості видів будяків і осотів на полях ефективним буде застосування гербіцидів суцільної дії на основі гліфосату. Раціонально використовувати також бакові композиції на основі гербіцидів з різними діючими речовинами, наприклад гліфосат у поєднанні з препаратами на основі феноксиоцтової кислоти. Препарати суцільної дії на основі гліфосату застосовують для знищення комплексу бур’янів за 2-3 тижні до оранки.
Щоб одержати найбільш високий рівень ефективності дії на вегетуючі будяки й осоти, обробку гербіцидами проводять за оптимальних фаз розвитку рослин, а саме формування розвинутих розеток (6-10 листків) і проходження у них активних ростових і обмінних процесів. Метою заходу є не ліквідація вегетативної маси однорічних рослин у багаторічних бур’янів, а повне знищення підземних (головних) багаторічних органів рослин.
Гербіциди на основі гліфосату та похідних 2,4-Д і дикамби доцільно застосовувати для надійного контролю на орних землях берізки польової її молодих пагонів, довжиною 15-20 см, до фази цвітіння. Гербіциди суцільної дії на основі гліфосату використовують також для обмеження шкідливості пирію повзучого.
За відсутності у структурі забур’янення великої кількості двосім’ядольних видів бур’янів на полях доцільне застосування одного з грамініцидів: похідних галоксифоп-R-метилу; квізалофо-п-етилу; хілазофоп-П-етилу; клетодиму; тепралоксидиму. Багаторічні види бур’янів знищують до сівби ріпаку озимого.
Останніми роками значного поширення у посівах набув такий злісний бур’ян, як підмаренник чіпкий. Цей бур’ян має яру і озиму форми, тому захист культури від нього повинен включати як агротехнічні, так і хімічні заходи, проводитися завчасно, у посівах попередника. Для цього на зернових культурах рекомендовано застосовувати гербіциди похідні амідосульфурону +йодосульфурон-метил натрію+антидот, флуроксипіру та інші, які знищують цей бур’ян. Безпосередньо на посівах ріпаку підмаренник чіпкий контролюють препарати на основі діючих речовин трифлураліну, метазахлору, а також кломазону.
Ріпак, як правило, сіють зернотрав’яними сівалками з міжряддям 15 см, але на забур’янених полях культуру доцільно висівати овочевими сівалками з міжряддям 45 см і наступним обробітком. Норма висіву насіння у першому випадку повинна становити 7-8 кг/га, у другому - 3-5 кг/га.
На посівах ріпаку озимого восени після появи сходів бур’янів і навесні після просихання грунту проводять 1-2 культивації міжрядь. Для знищення багаторічних бур’янів, особливо осотів, застосовують лемішні лущильники.
Хімічний контроль бур’янів
Захист від бур’янів лише агротехнічними заходами не завжди забезпечує необхідної чистоти посівів ріпаку. У разі застосування гербіцидів підвищується ефективність агротехнічних прийомів, що дає можливість скоротити їхню кількість, обмежитися мінімальним обробітком ґрунту.
На посівах використовують як досходові, так і післясходові гербіциди. Посіви ріпаку озимого, з метою знищення різних біологічних груп бур’янів, обприскують гербіцидами, рекомендованими «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Препарати і їхні норми витрат підбирають з урахуванням видового складу і чисельності бур’янів (таблиця 1).
Таблиця 1. Гербіциди, рекомендовані для застосування у посівах ріпаку*
* Для надійного післясходового контролю бур’янів на посівах ріпаку рекомендуємо системний, сульфоніл-сечовинний гербіцид Сальса®. Завдяки високій активності проти широкого спектру бур’янів препарат рекомендується як для самостійного використання, так і як інструмент для покращення та розширення можливостей гербіцидного захисту (в бакових сумішах або в комбінованих програмах).
Ріпак не витримує конкуренції з бур’янами в осінній період на початкових фазах росту і розвитку. Осіннє забур’янення призводить до надмірного виносу точки росту над поверхнею ґрунту, слабшого розвитку кореневої системи, що разом підвищує ризик вимерзання ріпаку, а також спричиняє формування низьковрожайних посівів. Тому найкращими строками застосування гербіцидів є період до чи після сівби, до сходів ріпаку.
Весняне застосування гербіцидів на посівах ріпаку є лише додатковою обробкою. Але відкладати обприскування на весну небажано, оскільки конкуренцію бур’яни складають, в основному, восени, тому втрата біомаси ріпаку за сильної забур’яненості може становити 30-50%. Як результат успішного осіннього застосування гербіцидів, навесні обприскують тільки ті посіви, де бур’яни можуть конкурувати з ріпаком у другій половині вегетації.
У весняний період найбільш шкідливими є бур’яни з родини ромашкових, підмаренник чіпкий та злакові. Якщо навесні відмічається відростання осотів і видів ромашки, доцільним буде внесення препаратів на основі клопіраліду, які знищують ці бур’яни в посівах ріпаку озимого.
Ріпак, особливо озимий, є конкурентоспроможною культурою. Однак у разі засмічення багаторічними і деякими шкідливими однорічними бур’янами, а також за зріджених посівів унаслідок несприятливих погодних умов, заходи з контролю бур’янів можуть стати економічно доцільними. В Україні зареєстровані гербіциди з широким спектром дії для застосування їх на посівах ріпаку. До препаратів, що вносяться у ґрунт до появи сходів культури, належать, зокрема, гербіциди, похідні хлорацетаніліду - метозахлор, метолахлор, ацетохлор та динітроаніліну-трифлуралін.
На посівах ріпаку озимого, що мають оптимальну густоту і рівномірність розміщення у рядках навесні, за відсутності багаторічних видів бур’янів і низькій кількості сходів однорічних видів, застосування гербіцидів може бути не актуальним.
Для контролю злакових бур’я-нів, включаючи падалицю зернових, у післясходовий період, фаза 4-5 листків і висота рослин 10-20 см, рекомендовано застосовувати препарати грамініциди.
Грунтові препарати рекомендовано вносити після вирівнювання поля комбінаторами. Заробляють гербіциди у ґрунт за допомогою зщеплених важких борін чи культиватора КПС-4. Не бажано гербіциди заробляти у грунт комбінаторами, оскільки вирівнюючою дошкою гербіцид з грунтом може переміщуватися із вищих місць на нижчі, руйнуючи рівномірність його внесення. Високоякісний передпосівний обробіток грунту - важлива технологічна умова під час вирощування ріпаку, а також інших дрібнонасінних культур.
Бур’яни, які завдають значних збитків урожаю культури, знищуються за умов економічної доцільності рекомендованими гербіцидами, похідними метазахлору, трифлураліну, диметахлору, кломазону, а також грамініцидами: похідними галоксифоп-R-метилу; квізалофо-п-етилу; хілазофоп-П-етилу; хілазофоп-п-тефу-рилу, флуазифоп-п-бутилу, феноксапроп-П-етилу, пропахізофопу (падалиця зернових культур), клетодиму; тепралоксидиму з відповідними обмеженнями щодо подальшого використання сировини. Для передпосівного внесення застосовують трифлуралін, для раннього післяпосівного - метазахлор, кломазон і для пізнього післяпосівного - клопіралід.
Максимальний ефект від застосування грунтових досходових гербіцидів досягається за умов якісного передпосівного обробітку грунту, вирівняної поверхні поля та відсутності груддя. Обприскування грунту доцільно проводити впродовж перших трьох днів після посіву, а найкраще - відразу після посіву. За умов недостатньої грунтової вологи, після обприскування рекомендується провести коткування грунту кільчасто-шпоровими котками. Для розширення спектру дії контролю злакових бур’янів рекомендується застосування похідних кломазону в баковій суміші з ґрунтовим гербіцидом на основі діючої речовини S-метолахлор.
Допосівне використання гербіцидів грунтової дії відбувається із заробленням їх у грунт шляхом передпосівної культивації дисковою чи зубовою бороною у вологий шар. При цьому не допускається розрив у часі між обприскуванням і заробленням. Порушення у технології призводить до непродуктивних втрат препаратів, зменшення їх ефективності, екологічного забруднення навколишнього середовища, фінансових витрат. Використання гербіцидів до посіву дозволяє успішно знищувати однорічні бур’яни у фазі проростків.
Досходове застосування гербіцидів проводять після посіву або по сходах бур’янів, але до появи сходів культурних рослин. Цей захід доцільніше здійснювати на третій-четвертий дні після посіву, коли співпадають поява проростків бур’янів (вони знаходяться у фазі «білої ниточки») і час проведення досходового боронування. Однак треба пам’ятати, що час для застосування досходових гербіцидів досить обмежений від посіву до появи проростків культури, які можуть пошкоджуватися досходовим боронуванням.
Недоліками досходового внесення гербіцидів може бути пересихання верхнього шару грунту і, як наслідок, недостатня ефективність гербіцидів, а також ситуація, коли в період застосування гербіцидів проходять рясні дощі, і втрачається оптимальний строк обробки. Крім того, час застосування ще більше скорочується, коли температура повітря і грунту вища 20-24оС.
Передовий досвід захисту культур від бур’янів переконує, що в зоні достатнього зволоження досходове застосування гербіцидів не поступається (в окремих випадках навіть перевищує) ефективності допосівного їх внесення. У зоні нестійкого зволоження і ризикованого землеробства доцільніше вносити гербіциди під передпосівну культивацію із заробленням їх у вологий шар грунту.
